Любов зігріла мою душу, проміння пронизало світ,
Ти посміхнувся - і життя здалось прекрасним,
Коли сумуєш ти, на душу давить гніт,
Я відчуваю твоє серце, сокіл ясний.
Коли болить тобі, то знай, і я страждаю,
Адже твій біль...Він виливається в моїх сльозах.
Я поруч. Не турбуйся. Я тебе кохаю.
Підтримаю завжди, і заберу твій страх.
Ти не один, ми разом на землі навіки...
А як на небі буде? Знає тільки Бог!
Та поки я з тобою, не потрібні ліки,
Адже любов лікує тисячі тривог.
Коханий, любий, посміхнись, благаю,
Щоб сонце пронизало цілий світ,
Адже твоя усмішка краще раю,
А сум твій – тяжкий, ледве стримний гніт.
Ти не дивуйся, так повинно бути,
Бо ти і я – єдине ціле назавжди,
Я здатна почуття твої у мить відчути...
Тоді щаслива я, коли щасливий ти.
21.09.06.
Алина Бабыч,
Киев, Украина
"Господь - крепость моя и щит мой; на Него уповало сердце мое, и Он помог мне, и возрадовалось сердце мое; и я прославлю Его песнию моею" (псалом 27:7.) e-mail автора:alya_babich@ukr.net
Прочитано 3551 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо тебе, сестра! Коснулось сердца!!Это точно мне!
Сергей. Комментарий автора: Я очень рада,Сергей, что тебе понравилось. И благодарю за отзыв. Божьих тебе обильных благословений!!! Желаю тебе, чтобы в жизни ты , как и я, всегда имел ответные чувства, ведь взаимная, большая, настоящая любовь, я думаю, дана для Человека только от Бога! И любить искренне, и чувствовать вот так друг друга (когда вы одна плоть) - это так прекрасно, не правда ли?
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
